ПРО ПОГУЛЯНКУ


Наприкінці Левицького починається вулиця Погулянка, яка має цю назву від початку ХІХ століття завдяки тому, що розташований поблизу парк уже тоді був улюбленим місцем відпочинку львів’ян.

До 1939 р. південно-західна частина парку до вулиці Зеленої мала назву “лісок Венглінського” на честь відомого львівського адвоката першої половини ХІХ століття, який започаткував тут відпочинкову зону.

Після приходу радянської влади 1939 року на Погулянці планували облаштувати міський парк культури і відпочинку, але по війні такий парк заснували на Вулецьких пагорбах. 1989-го парком Погулянка проклали асфальтовану доріжку, а три ставочки, через які тече потік Пасіка, обклали камінням і бетоном. Цікаво, що поставлені тоді ж уздовж доріжки електричні ліхтарі ніколи не працювали.

У межах парку Погулянка на початку ХХІ століття залишилися два хутори: один із них має дві адреси – вул. Пасічна, 86-а і 88-а, інший – Погулянка, 39-а, розташований у глибині парку поблизу храму Матері Божої Неустанної Помочі. За Польщі це була церква вірменських черниць-бенедектинок, за радянських часів тут зробили склад будівельних матеріалів, а 1998 року храм знову освятили. Цю церкву відвідує лише декілька людей, вона фактично є родинним храмом пані Катерини, яка мешкає на хуторі.

У будинку №4-а на вулиці Погулянка від радянських часів був дитячий будинок №6, згодом, від 1970-х – дитячий комбінат №100, тепер ця будівля порожня. Під №24 за Польщі була фабрика штучного льоду Львівського акціонерного товариство броварів, зараз такої адреси не існує, на цьому місці залишилася стара кам’яна в’їзна брама, у1950-х збудовано двоповерховий житловий будинок барачного типу, який має адресу №26-а. Під №26 – Львівський виноробний завод, який наприкінці 1990-х почав випуск вермуту “Квіти Погулянки”. Завод засновано 1948 року на місці відомого з ХІХ століття бровару Кляйна. Забудова вулиці Погулянки – здебільшого двоповерхова в стилі довоєнного конструктивізму.

Личаківську з Левицького сполучає вулиця Мечнікова, названа так 1945 року на честь українського мікробіолога Іллі Мєчнікова (1845-1916). У середині XIX століття вулиця називалася Цвинтарна, бо пролягала неподалік Личаківського цвинтаря, а з 1871-го – святого Петра, тому що виходила до церкви святих Петра і Павла. Забудова вулиці – в стилі віденського класицизму та радянського конструктивізму. Західна сторона вулиці від Пекарської до Личаківської до 1939 року була практично незабудованою. Навпроти між Личаківським цвинтарем і вулицею Кутовою 1974 року спорудили військовий меморіал (Марсове поле) з похованнями 3800 радянських вояків, які загинули під час Другої світової війни в боях із підрозділами УПА до середини 1950-х. За польських часів на цьому місці стояли два будинки, які потім розібрали. Віршований напис на стіні меморіалу на честь радянських вояків ліквідували в часи української незалежності.

Під №8 – чотириповерховий пологовий будинок, споруджений 1954 року в стилі сталінського ампіру як гуртожиток Львівської обласної партшколи. П’ятиповерхові гуртожитки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, збудовані в 1960-х, – під №10 і №12. У будинку №14 розміщено приймальне відділення інфекційної лікарні. Під №16 міститься військова частина з п’ятиповерховим житловим будинком початку ХХІ століття. Триповерховий житловий будинок №17 звели в 1950-х. У будівлі №19 за польських часів був склад цементу та бетону Зуліані, зараз це житловий будинок. Під №27 у 1950-х містилася Обласна контора бджільництва, тепер це також житловий будинок. Під №27-а від часів української незалежності розташовано видавництво “Червона Калина”. Адресу Мєчнікова, №33 має Личаківський цвинтар.

Паралельно до вулиці Дороша пролягає вулиця Вагилевича, названа так 1871 року на честь галицького поета, етнографа та фольклориста Івана Вагилевича (1811-1866). Із 1852-го вона мала назву Серет, з 1854-го – Зелена бічна, під час німецької окупації – Ромерґассе. Забудова – в стилі віденського класицизму.

Паралельно до Вагилевича йде вулиця Дніпровська, названа так 1944 року. Від 1895-го вона мала назву Шевченка. Забудова цієї невеликої вулиці різноманітна. Під №1 за польських часів була пекарня Буркевича, зараз тут міститься житлово-комунальне підприємство. У будинку №3 до війни був молочний магазин Гінке, нині це житловий будинок. Під №11 за радянських часів була міська бібліотека №24, тепер – Дитяча бібліотека Личаківського району. Під №13 у 1960-х збудували п’ятиповерховий житловий будинок. До початку 1960-х вулицею курсували два трамвайні маршрути – №3 і №7. Забудова вулиці: класицизм і конструктивізм.

Паралельно до Дніпровської пролягає вулиця Івасюка, названа так 1992 року на честь українського композитора та поета, автора знаменитих пісень “Червона Рута” й “Водограй” Володимира Івасюка (1949-1979). Від 1913-го вона мала назву Михальського на честь президента міста Львова початку XX століття, під час німецької окупації – Вагилевичґассе, в 1944-1992-х – Полтавська. Вулиця здебільшого має забудову 1960-1970-х і частково – конструктивізму 1930-х. На фасаді п’ятиповерхового житлового будинку №1 початку 1970-х – меморіальна таблиця, яка сповіщає, що тут у 1973-1979 роках мешкав поет і композитор Володимир Івасюк. Будинок №3 – п’ятиповерховий офіс, споруджений 2005-го. №5/7 і №14 – п’ятиповерхові житлові будинки 1960-х років.

Перехрестя Левицького та Мечнікова сполучає із Зеленою вулиця Студентська, названа так у 1950-х. Від 1933-го вона мала назву Студенток. Забудова вулиці – особнякова й у стилі конструктивізму 1950-1960-х. Під №1 – Львівська філія Української військово-медичної академії. У будинку №2 в повоєнні роки містився Обласний госпіталь і поліклініка для інвалідів Великої Вітчизняної війни, нині тут кафедра соціальної медицини Львівського національного медуніверситету та гуртожиток ЛМНУ. Чотириповерховий житловий будинок №3 зведено в першій половині 1950-х. Чотириповерхові будинки №№4 та 6 і п’ятиповерховий №8 збудували в 1960-х роках.

Ілько Лемко

"Львівська Газета"

П`ятниця,13,2007 року,№119


Hosted by uCoz